Сюжетно-композиційні особливості одноактної комедії Мері Луїс Вілсон "Загублені" (2000)

Abstract

Звернення авторів нової драми до одноактної п’єси наприкінці ХІХ ст., що сприяє подальшій популярності цієї жанрової форми, П.Сонді пояснює природою драми, яка в той час намагається подолати кризовий період – вирватися з полону класицизму (XVII-XVIII сс.) і реалізовувати соціальний потенціал. Одноактівка концентрує драматичну напругу і заінтригованість міжособистісної дії, які, за словами Сонді, у ХІХ ст. нівелюються внаслідок самотності, ізоляції та безсилля людини. П.Паві додає до визначення одноактівки швидкий ритм твору та «реалістичне штрихування». Недосліджені в українській науці про літературу одноактні твори Мері Луїс Вілсон (нар. 1931) демонструють зреалізований потенціал короткої драматичної форми сучасного театру США. Публікації та театральні вистави за творами Вілсон не лише сприяють популяризації одноактівки, а й роблять її актуальною в контексті драмознавства. На матеріалі п’єси М.Вілсон «Загублені» («Lost») простежимо сюжетно композиційні особливості одноактівки з позицій літературознавчої геронтології.