Реалізація соматичних прав людини в Україні та зарубіжних країнах: конституційно-правові засади.

Abstract

Актуальність теми дослідження зумовлена інтенсивним розвитком науки, техніки, медицини і права. З одного боку, розвиток науки і техніки сприяв покращенню рівня життя, появі нових робочих місць, а з іншого – досягнення медицини, генетики, біології і хімії поставили суспільство в якісно інший стан. З’явилася реальна можливість не тільки поліпшити світ навколо себе, але й змінити самого себе, весь людський рід. Зокрема, людина отримала можливість припиняти своє життя чи життя рідних їй людей (евтаназія, аборт), брати участь у виборі статі як своєї, так і дитини, що має народитися. Роботодавець на підставі генетичних даних, які свідчать про хворобу потенційного працівника, може відмовити у прийомі його на роботу. Люди однієї статі можуть одружуватися і всиновлювати дитину або завдяки репродуктивним технологіям мати власну дитину. Для підтримки життя людини, оновлення й омолодження організму стало можливим використовувати стовбурові клітини. У найближчому майбутньому наука дозволить клонувати людину, і поява двох генетично ідентичних, але душевно різних людей призведе до цілого комплексу проблем, зокрема правових. З огляду на це, у дисертації з’ясовано, що сучасні біотехнології і нейротехнології здатні не тільки розвивати людську природу, а й нести ризики для неї в новому трансгуманістичному або постгуманістичному форматі. Відповідно, суспільні відносини, які виникають у сфері медичної діяльності, регулюються не тільки нормами права. Вагому роль відіграють й етичні та моральні норми, тобто категорії, пов’язані з морально-етичними цінностями. Тож важливим сутнісним елементом, що первинно відображає зміст інституту прав людини, є людська гідність та автономність особистості. Під час проведення біомедичних досліджень важливо, щоб були визначені межі (так звані максими), що дозволяють втручатися в людський організм і можуть обмежувати дослідника і захистити піддослідного. Ці максими мають бути невід’ємними елементами процесу біомедичного дослідження за участю людини і визначати базові критерії захисту прав людини при проведенні біомедичних досліджень.

The relevance of the research topic is determined by the intensive development of science, technology, medicine and law. On the one hand, the development of science and technology contributed to the improvement of the standard of living, the emergence of new jobs, and on the other hand, the achievements of medicine, genetics, biology and chemistry put society in a qualitatively different state. A real opportunity appeared not only to improve the world around us, but also to change ourselves, the entire human race. In particular, a person was given the opportunity to end his life or the life of his relatives (euthanasia, abortion), to participate in choosing the gender of both his own and the child to be born. An employer can refuse to hire a potential employee on the basis of genetic data that indicate an illness. People of the same sex can marry and adopt a child or, thanks to reproductive technologies, have a child of their own. It has become possible to use stem cells to support human life, renew and rejuvenate the body. In the near future, science will allow human cloning, and the appearance of two genetically identical but mentally different people will lead to a whole set of problems, including legal ones. With this in mind, the dissertation found that modern biotechnologies and neurotechnologies can not only develop human nature, but also carry risks for it in a new transhumanist or posthumanist format. Accordingly, social relations that arise in the field of medical activity are regulated not only by legal norms. Ethical and moral norms, that is, categories related to moral and ethical values, also play an important role. Therefore, an important essential element that primarily reflects the content of the institution of human rights is human dignity and individual autonomy. When conducting biomedical research, it is important to define limits (so-called maxims) that allow intervention in the human body and can limit the researcher and protect the subject. These maxims should be integral elements of the process of biomedical research with human participation and determine the basic criteria for the protection of human rights in the conduct of biomedical research.