Особливості хронотопу в художній літературі постмодернізму на прикладі романів Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта» та «Волхв»

Abstract

У статті розглядаються особливості хронотопу в романах англійського письменника-постмодерніста Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта» та «Волхв». Введений в літературознавство М.М. Бахтіним термін «хронотоп» розглядається як взаємозв’язок просторових та часових координат твору. У дослідженні вказуються базові компоненти естетики та стилістики літератури постмодерну: наявність експериментальних форм, інтелектуальна техніка письма, гра, іронія, травестія, міфологізація, незакінченість, інтертекстуальність, алюзії та ремінісценції. Кожний художній напрям використовує свій хронотоп. Встановлено, що часопростір у літературному постмодерністському тексті не співпадає з реальним часом – події змішуються та не розрізняються, а історія повторюється. У центрі твору завжди герой, який шукає істину та існує тільки «тут і зараз». Постмодерністський твір характеризує надісторичиний погляд на події. Події минулого трактуються з точки зору сучасних уяв- лень. Письменник обирає значущі в історії відрізки часу, але знецінює її (вікторіанська епоха в «Жінці французького лейтенанта» або Друга світова війна у спогадах Кончіса у «Волхві»), щоб довести, що всі епохи схожі, а людині завжди доводиться шукати та рятувати себе в кризовий час змін. Реальність та фантазія у творах змішується, розмиваються жанрові кордони. Простір, час та місце в романах читач ніби сам бачить та відчуває: подібний ефект сенсорного сприйняття автор створює за допомогою детальних багатих описів природи, інтер’єрів, костюмів, живопису. Автор відкрито виступає в творі, звертаючись до читачата коментуючи події вже з точки зору сучасних знань. Творчості Фаулза-постмодерніста властива багатоваріантність: він використовує різні фінали роману, ставлячись до читача як до співавтора. Автор використовує епіграфи до глав,численні цитати з інших літературних творів різних часів (Діккенс, Теккерей, Елліот, Гарді), культурні та літературні відсилання та наслідування. Тим самим Фаулз бажає підкреслити зв’язок із літературними традиціями минулого, взаємопроникнення часів, але ж і відносність історичного досвіду, універсальність людських знань. Інтертекстуаль- ність взаємодіє із хронотопом.

The article reviews the specificities of the chronotope in the novels of the English postmodern writer John Fowles “The French Lieutenant’s woman” and “The Magus”. Introduced into literary theory by M. Bakhtin, the term “chronotope” is considered as the interconnection of coordinates of time and space in the work of fiction. The article identifies the main components of aesthetics and stylistics of postmodern literature: the presence of experimental forms, intellectual writing techniques, games, irony, travesty, mythologization, incompleteness, intertextuality, allusions, and reminiscences. Each art movement uses its chronotope. It has been designated that time-space in a literary postmodern text does not coincide with real time – events are mixed and do not differ, and history repeats itself. At the center of the novel, there is always a character who seeks the truth and exists only "here and now". The postmodern work of fiction characterizes the superhistorical view of events. The events of the past are interpreted in terms of modern ideas. The writer chooses significant periods in history, but devalues it (the Victorian era in “The French Lieutenant’s Woman” or World War II in Conchis’s memories in “The Magus”) to prove that all eras are similar, and human always has to seek and save himself in crisis time of change. Reality and fantasy in these works are mixed, the boundaries of the genre are blurred. The reader seems to see and feel the space, time, and place in the novels: the author creates a similar effect of sensory perception with the help of detailed rich descriptions of nature, interiors,costumes, paintings. The author speaks openly in the novel, addressing the reader and commenting on events in terms of modern knowledge. Fowles’s postmodern work is characterized by multivariance: he uses different finals of the novel, treating the reader as a co-author. The author uses epigraphs to chapters, numerous quotations from other literary works of different times (Dickens, Thackeray, Elliot, Hardy), cultural and literary references, and imitations. In this way, Fowles wants to emphasize the connection with the literary traditions of the past, the interpenetration of times, but also the relativity of historical experience, the universality of human knowledge. Intertextuality interacts with the chronotope.