Mediterranean and european directions of spais`s foreign policy

Abstract

The Middle East and North Africa region has always been one of the priorities of Spain’s foreign policy. Spain’s political scene in the late twentieth and early twenty-first century is a constant rivalry between political parties and blocs. Particularly, characterizing the policy of Jose Maria Aznar, who was Prime Minister of Spain from 1996 till 2004 from the People’s Party, it is possible to note the special aspiration of activation of Spain’s participation in EU, NATO, UN and other international organizations. Meanwhile, EuroAtlantic relations and Spanish-American relations became an absolute foreign policy priority. The main contours of Spain’s modern foreign policy were shaped by successive parliamentary cabinets. These governments have increased Spain’s role and prestige in the world as a result of their effective action. The country has become an economically and politically advanced democracy with a generally consistent foreign policy. The foreign political course during the democratic transition was based on a great cohesion within Spanish society as well as broad consensus on international relations.The country’s integration has contributed to the serious economic boom of the state, the so-called Spanish Miracle

Регіон Близького Сходу та Північної Африки завжди був одним із пріоритетів зовнішньої політики Іспанії. Політична сцена Іспанії наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття є постійним суперництвом між політичними партіями та блоками. Зокрема, характеризуючи політику Хосе Марії Аснара, який був прем'єр-міністром Іспанії з 1996 по 2004 рік від Народної партії, можна відзначити особливе прагнення активізації участі Іспанії в ЄС, НАТО, ООН та інших міжнародних організаціях. Тим часом євроатлантичні відносини та іспано-американські відносини стали безумовним пріоритетом зовнішньої політики. Основні контури сучасної зовнішньої політики Іспанії формували послідовні парламентські кабінети. Ці уряди збільшили роль і престиж Іспанії у світі в результаті їх ефективних дій. Країна перетворилася на економічно та політично розвинену демократію із загально послідовною зовнішньою політикою. Зовнішньополітичний курс під час демократичного переходу базувався на великій згуртованості в іспанському суспільстві, а також на широкому консенсусі щодо міжнародних відносин. Інтеграція країни сприяла серйозному економічному піднесенню держави, так званому іспанському диву