Взаємозв'язок між рівнем тривожності та акцентуаціями характеру у осіб юнацького віку

Abstract

Проблема впливу акцентуацій характеру на особистісну сферу осіб юнацького віку є актуальною психологічною та медичною проблемою. Формування духовної та фізично здорової особистості, виключення негативних явищ, що супроводжують розвиток людини – це одна із задач психолого-педагогічних наук. Поняття акцентуацій характеру вивчають в багатьох галузях психології. Так, в патопсихології феномен акцентуації характеру являє собою перехідний стан між психопатією та нормальним станом. Він є хоча і крайнім, але варіантом норми. У віковій психології акцентуації характеру вивчаються як крайні різновиди норми характеру як результат збільшення його окремих рис, що можуть призводити до неадекватної діяльності людини. У педагогічній психології акцентуації характеру людини затверджують як понаднормову виразність окремих рис, особистісних, характерологічних проявів. В юридичній психології вважають, що акцентуації характеру —непостійність настрою, завищена образливість, тобто уразливість особистості до низки психотравмуючих чинників підвищена. Особливості вивчення даного явища зазначаються в різних галузях психології: в загальній психології досліджується механізми формування та розвитку даного феномена в особистісній сфері людини; в віковій психології поняття акцентуацій характеру вивчається в різних вікових групах для того, щоб визначити певні особливості його протікання; педагогічна психологія вивчає закономірності психічної діяльності учнів у процесах навчання, виховання і самовиховання при наявності акцентуйованих рис; патопсихологія вивчає патологію психіки на підставі загальноклінічних категорій; психодіагностика вивчає принципи, методи і засоби психологічної оцінки акцентуацій характеру. Поняття акцентуацій характеру вивчали Е. Кречмер, і В. Шелдон, їх працю продовжили А. Лічко, Е.Фромм, К. Леонгард та Г. Шмішек. Сучасні вчені, такі як Н.Павлик, І.Ревякіна продовжили вивчення цього питання. Дослідженню питання тривожності присвячені роботи представників різних галузей психологічної науки. Над проблемою працювали як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, особливо К. Хорні та З. Фрейд, Е. Еріксон, Е. Формм, А. Адлер, К. Юнг, Дж. Тейлор, Ч. Спілберг, Дж.Л. Ханін, А. Прихожан, Г.С. Салліван, В.В.Суворов, Ж.В. Зав'ялова, Є. В. Сидоренко, В. М. Астапов, К. С. Лебединський та ін. Дослідженню акцентуаціїй як крайніх варіантів норми стали праці багатьох науковців (В. Бехтєрева, П. Ганнушкіна, О. Кербікова, Е. Кречмера, К. Леонгарда, А. Личко, Р. Ушакова та ін.) і, водночас, латентним явищем для оточуючих, в тому числі для батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників. Науковці вказували, що загострені риси характеру слугують детермінуючим фактором багатьох поведінкових актів суб’єкта, в тому числі і формування шкідливих звичок (Г. Ложкін, Н. Пов’якель); вивчали психологічні чинники акцентуації характеру у підлітків [38]. Зважаючи на чисельні дослідження даної проблематики вказаних вище вчених, слід зазначити той факт, що наразі не існує узгодженого та остаточно уявлення щодо кількості різновидів можливих акцентуацій, якості їх прояву та чинників, що обумовлюють її появу. Відповідно до цього, вивчення даного феномену психічної діяльності людини в аспекті емоційно-чуттєвої сфери має досить багато розбіжностей, що і обумовлює вибір теми нашого дослідження: «Взаємозв’язок між рівнем тривожності та акцентуацією у осіб юнацького віку».