Фразеологічні одиниці з антропонімами в англійській та українській мовах: лінгвокультурологічний та перекладацький аспекти

Abstract

Ще здавна народ із покоління в покоління передавав усталені звороти – цінні перлини народної мудрості. Фразеологія — одна з найбільш характерних і самобутніх галузей народного мовознавства, у якій найбільш яскраво і повно відзеркалюється народна мудрість і кмітливість, деталі народної думки. У лінгвістиці відома велика кількість визначень фразеологічної одиниці, але жодне з них не набуло універсального визначення. Більшість фразеологізмів відображають прояви національної культури, що робить фразеологію свого роду «дзеркалом» для лінгвокультурної спільноти, віддзеркалюючи її національну самосвідомість. Ті фразеологізми, які мають особливу культурно-специфічну семантику, передають спосіб життя та світогляд, що є характерним для конкретної лінгвокультурної спільноти. Згідно з А. Вежбицькою, ці вирази є понятійними інструментами, що відображають минулий досвід суспільства, й увічнюють певні погляди та способи дій. Фразеологізми, взагалі, представляють собою лінгвокультурологічні одиниці, які відображають світогляд конкретної лінгвокультурної спільноти. фразеологізми з антропонімами є носіями базових елементів когнітивної бази, національно-культурних концептів, розуміння котрих зумовлює труднощі в міжкультурній комунікації. Національні ПІ роблять фразеологічні одиниці етномаркованими, вони апелюють до феноменів властивих національній культурі та актуальних у певний період, котрі у складі ФО передаються антропонімами реальних людей та народної творчості. Універсальні ПІ представлені антропонімами біблійного, античного походження та відомих творів художньої літератури. Українські власні особові імена – цікавий пласт активної лексики загальнонаціональної мови. Антропоніми в українській мові є важливою складовою частиною лексичного складу мови і виконують різноманітні функції у комунікативному процесі.